Жовтосмугий кардинал (Ostorhinchus cyanosoma): догляд та утримання
Ostorhinchus cyanosoma — дрібний індо-тихоокеанський кардинал з помаранчево-жовтими смугами, що утворює скупчення на захищених рифах і розводиться в неволі.
Укладено Aquairi за опублікованими джерелами · Опубліковано · Оновлено
Огляд
Ostorhinchus cyanosoma — дрібний морський кардинал родини Apogonidae, описаний Блеекером у 1853 році і раніше віднесений до роду Apogon. FishBase описує синьо-сріблясте тіло приблизно з шістьма помаранчево-жовтими смугами та максимальною довжиною близько 8 см.
Таксономія
- Родина: Apogonidae
- Рід: Ostorhinchus
- Наукова назва: Ostorhinchus cyanosoma
- Поширений синонім: Apogon cyanosoma
Ареал
За даними FishBase, вид широко поширений в Індо-Тихоокеанському регіоні: від Перської затоки та Червоного моря на південь до Мозамбіку, на схід до Фіджі та на північ до островів Рюкю і Бонін. Мешкає в захищених рифових ділянках із чистою водою в лагунах і на зовнішніх рифах, зазвичай на глибині 1-15 м (відмічений до 50 м), утворюючи скупчення під уступами, у норах або серед голок морських їжаків.
Вимоги до акваріума
- Мінімальний об'єм: 150 л
- Температура: 24-26 °C (75-79 °F)
- pH: 8,1-8,4
- GH: 8-12 °dGH
- Розмір групи: щонайменше 3 особини
- Тривалість життя: 3-8 років
Живлення
FishBase повідомляє, що вид живиться планктонними ракоподібними та дрібними безхребетними з трофічним рівнем близько 3,6. В акваріумі приймає дрібні м'ясні морські корми.
Сумісність
Це мирний вид середньої товщі води, що збирається в групи. Добре підходить для спокійних морських угруповань із рибами-клоунами, хірурговими, губанами та бичками, і його не слід утримувати з великими хижаками.
Розмноження
FishBase описує вид як такий, що інкубує ікру в роті, з утворенням виразних пар під час залицяння та нересту, і зазначає, що його успішно розводили в неволі.
Природоохоронний статус
Червоний список МСОП: такий, що викликає найменше занепокоєння (оцінка 2021 року), за даними FishBase.
Ostorhinchus cyanosoma: посібник з розведення
Огляд
Ostorhinchus cyanosoma — дрібний кардинал, поширений по Індо-Пацифіці від Червоного моря на південь до Східної Африки та на схід через західну Австралію й Квінсленд до Нової Каледонії (Wikipedia). Великі особини виростають приблизно до 8 см за середньої довжини близько 6 см. Вид нічний, живе у прозорих лагунах і на мілких рифах, ховаючись під виступами, у норах та серед голок морських їжаків, де часто утворює великі скупчення зі стійкими парами самець-самиця.
Визначення статі
У самців розвивається ширша паща й сильніше виступаюча нижня щелепа — пристосування, що дозволяє утримувати ікряну масу й проганяти через неї воду під час інкубації (Wikipedia). Поза виношуванням ці відмінності ледь помітні, тож практичніше виростити групу й дати парам сформуватися самостійно, бо сформовані особини прив'язані до місця сильніше за одиночних.
Підготовка
Підготовка спирається на стабільні рифові параметри та часте годування дрібним тваринним кормом. У природі вид живиться планктоном і віддає перевагу дрібним донним сергестидам перед планктонними личинками (Wikipedia), тож збагачений мізис, дрібні морські ракоподібні та дрібно нарізані морепродукти приблизно двічі на день добре підходять нерестовій групі.
Нерестовий біотоп
Нерестова система відтворює захищений рифовий біотоп: приглушене світло, рясне каміння з виступами й норами, спокійна або помірна течія — це дозволяє парі обжитися й почуватися в безпеці. Оскільки вид нічний, слабке вечірнє світло й мінімум турбування заохочують природне залицяння, а окремий акваріум спрощує відстеження того, який самець носить ікру.
Нерестова поведінка та тригер
Нерест слідує апогонідній схемі: пара залицяється, самиця передає ікряну масу, яку самець одразу бере в рот. Як батьківський ротовий інкубатор (Wikipedia) самець запліднює, а потім орально інкубує кладку й у цей період не живиться. Повторні нерести у стійкій парі стимулюють стабільні параметри та добра кондиція, а не різкі перепади.
Догляд за ікрою та мальками
Самець носить ікряну кулю в роті, голодуючи до випуску, а широка паща й виступаюча щелепа допомагають проганяти воду через ікру (Wikipedia). Випущені личинки дрібні й пелагічні; потрібна окрема ємність із дуже дрібним стартовим кормом, а самця можна залишити виношувати в спокої або перевести в тихий акваріум, щоб знизити стрес перед випуском.
Типові труднощі
Вирішальна перешкода — личинкова фаза, а не утворення пари чи нерест. Дрібні пелагічні личинки потребують придатного мікрокорму з першого годування, а голодуючий виношуючий самець вразливий до утисків, тож важливо тримати нерестову групу спокійною та ситою між нерестами.