Nothobranchius guentheri: догляд та утримання
Nothobranchius guentheri, червонохвостий нотобранх — однорічний коропозубик, ендемік Занзібару й один із давно відомих в акваріумістиці видів.
Укладено Aquairi за опублікованими джерелами · Опубліковано · Оновлено
Огляд
Nothobranchius guentheri, червонохвостий нотобранх — однорічний коропозубик родини Nothobranchiidae. Спочатку описаний Pfeffer у 1893 році як Fundulus guentheri і названий на честь іхтіолога Альберта Гюнтера. Самці мають переливчасту блакитну луску з червонуватими непарними плавцями. Вид — ендемік Занзібару.
Таксономія
- Родина: Nothobranchiidae
- Рід: Nothobranchius
- Наукова назва: Nothobranchius guentheri
- Автор: Pfeffer, 1893
Ареал
FishBase відмічає вид як ендеміка острова Унгуджа в Занзібарському архіпелазі (східна Танзанія), де він населяє тимчасові водойми, болота, канави та невеликі струмки. Ці води наповнюються в сезон дощів і сезонно пересихають, тож риба завершує життєвий цикл протягом одного вологого сезону.
Вимоги до акваріуму
- Мінімальний об'єм: 40 л
- Температура: 22-26 °C (72-79 °F)
- pH: 6.5-7.5
- GH: 5-15 °dGH
- Розмір дорослих: 5-7 см
- Тривалість життя: 1-2 роки
Живлення
Вид хижий. В акваріумістиці бере живі та заморожені корми — мотиля, дафнію й артемію, близько двох разів на день.
Сумісність
Самці територіальні один до одного, тож вид краще тримати одним самцем з кількома самицями у спокійному видовому акваріумі. З галасливими загальними рибами поєднувати не варто.
Розмноження
Nothobranchius guentheri — донний нерестовик, що закопує ікру. FishBase вказує на швидкий розвиток: риби стають статевозрілими лише за 6-8 тижнів, а ікра інкубується близько 3-4 місяців у вологому субстраті до виклювання при повторному зволоженні.
Нотобранх Гюнтера (Nothobranchius guentheri): посібник із розведення
Огляд
Nothobranchius guentheri — однорічний кілі, ендемік Занзібару, де мешкає в пересихаючих річках і сезонних прісноводних болотах, що щороку висихають. Утримується в акваріумістиці понад століття. У природі живиться личинками комарів та іншим планктоном, а його ікра зберігається в субстраті після загибелі дорослих при випаровуванні калюж.
Визначення статі
Самці мерехтять блакитною лускою з цегляно-червоними непарними плавцями, тоді як самиці дрібніші й однотонно сіро-бурі. Сильний диморфізм спрощує добір пар; тримають одного самця з кількома самицями.
Підготовка
Як хижака його кондиціонують дрібними живими та замороженими кормами, зокрема личинками комара, дафнією і мотилем. Рясна годівля підтримує щоденний нерест самиць над торфом.
Нерестовий акваріум
Забезпечте невеликий видовий акваріум із контейнером м'якого торфу для нересту. Звичка нереститися в торф означає, що пари багаторазово вдавлюються в субстрат, закопуючи ікру. М'яка фільтрація та слабке світло зберігають групу спокійною та продуктивною.
Нерестова поведінка та тригер
Пари або невеликі групи нерестяться, багаторазово вдавлюючись у субстрат і випускаючи із заплідненням по одній ікринці за раз. Після нересту торф збирають і обережно віджимають до вологої консистенції перед зберіганням.
Діапауза ікри та виклев
Спеціально адаптовані білки хоріона утримують вологу в оболонці ікри, дозволяючи їй пережити сухий сезон. Суха інкубація триває від 8 до 12 тижнів, причому більшість викльовується приблизно через 9 тижнів. При поверненні води мальки відчувають зміну тиску при зануренні та зростання розчиненого вуглекислого газу, що запускає виділення ферменту хоріонази, який розм'якшує оболонку для викльову. Залийте вологий торф м'якою прохолодною водою, щоб вивести партію.
Типові труднощі
Якщо період інкубації чи вологість не витримані, ікра може не зреагувати на перше змочування; повторне сушіння торфу й нове змочування часто її рятують. Слабкі мальки, нездатні відірватися від дна — так звані «повзуни» — вказують на надто швидкий або неправильно розрахований викльов.