Mbipia mbipi: догляд та утримання
Mbipia mbipi — скельна цихліда озера Вікторія з південно-східної частини озера, близько 13 см, з материнським інкубуванням у роті.
Укладено Aquairi за опублікованими джерелами · Опубліковано · Оновлено
Огляд
Mbipia mbipi — цихліда-хаплохромін, описана Lippitsch і Bouton у 1998 році та ендемічна для озера Вікторія, де відома з південно-східної частини озера. Також каталогізована як Haplochromis mbipi; рід Mbipia прийнятий не всіма. Живе біля скелястих берегів і є материнським інкубатором у роті.
Систематика
- Родина: Cichlidae
- Рід: Mbipia (також відносять до Haplochromis)
- Наукова назва: Mbipia mbipi
- Автори: Lippitsch & Bouton, 1998
- Синонім: Haplochromis mbipi
Ареал
Wikipedia повідомляє про нього як ендеміка південно-східної частини озера Вікторія, де він зазвичай трапляється вздовж полого нахилених скелястих берегів на глибині близько 0-6 метрів. Басейн Вікторії теплий і лужний.
Вимоги до акваріума
- Максимальний розмір: близько 13,1 см (5,2 дюйма) SL (Wikipedia)
- Температура: 24-28 °C (запис KB, тепла вода Вікторії)
- pH: 7,5-8,5 (запис KB, лужна вода Вікторії)
- Скельний аквадизайн з розколинами та мілководними зонами
- Утримувати одного самця з кількома самками
Живлення
Конкретних даних про живлення цього виду в використаних джерелах не знайдено; як скельному вікторіанському хаплохроміну йому підходить різноманітний всеїдний акваріумний раціон із готових та заморожених кормів.
Сумісність
Скельний вікторіанець, краще утримувати одного самця з кількома самками серед інших цихлід регіону Вікторії та сомів Synodontis, з рясною кладкою каменів для позначення територій.
Розмноження
Як вікторіанський хаплохромін це материнський інкубатор у роті: самка носить ікру та мальків у роті.
Природоохоронний статус
Червоний список МСОП: найменший ризик (Least Concern).
Mbipia mbipi: посібник з розведення
Огляд
Mbipia mbipi (часто відносять до Haplochromis) — скельний хаплохромін, ендемік південно-східної частини озера Вікторія, що мешкає на полого спадних кам'янистих берегах на глибині 0–6 м і сягає близько 13,1 см SL; МСОП відносить його до видів найменшого ризику. Як і всі цихліди Вікторії, це материнський інкубатор. Детальні видоспецифічні описи нересту мізерні, тож посібник застосовує добре задокументовану модель розмноження вікторіанських хапів.
Визначення статі
Як і в споріднених вікторіанських хапів, самці — забарвлена стать, а самки тьмяніші й є єдиними вкладниками в батьківський догляд; у зрілих самців є плями-яйця на анальному плавці. Точні дані про нерестове забарвлення саме цього виду в літературі обмежені.
Підготовка
Кондиціонуйте дорослих різноманітним усеїдним кормом у стабільній жорсткій лужній вікторіанській воді. Як скельний вид, він виграє від оформлення з багатьма каменями, що повторює його природний біотоп.
Нерестовий акваріум
Використовуйте стандартний підхід для вікторіанських хапів: видовий акваріум з одним самцем і кількома самками, з багатьма каменями й відкритим піском, щоб самець міг утримувати й демонструвати територію. Кілька самок знижують тиск на будь-яку окрему рибу під час залицяння.
Нерестова поведінка та тригер
Нерест слідує моделі вікторіанських хаплохромін: самець демонструє себе на своїй кам'янистій ділянці, самка відкладає ікру й збирає її в рот, а плями-яйця на анальному плавці самця провокують збиральну поведінку, під час якої запліднення відбувається в роті.
Догляд за ікрою та мальками
Самка виношує ікру й личинок у роті; вікторіанські хаплохроміни зазвичай тримають їх близько двох-трьох тижнів, перш ніж випустити вільноплавних мальків, які беруть дрібні стартові корми, наприклад науплії артемії. Виношувальну самку можна відсадити для захисту виводка.
Типові труднощі
Оскільки точні числа виводка, час інкубації та колірні сигнали для цього виду погано задокументовані, спостерігайте за виношувальними самками безпосередньо й використовуйте родові дані лише як орієнтир. Тримайте його окремо від інших вікторіанських хапів, щоб запобігти гібридизації в цьому природоохоронному штамі.