Коріс Річмонда (Halichoeres richmondi): розмноження

Halichoeres richmondi — західнотихоокеанський рифовий губан, який не розводять удома; розглядаємо його протогінічну біологію та пелагічний нерест у природі.

Огляд

Halichoeres richmondi — західнотихоокеанський губан, за FishBase сягає 19,0 см TL; трапляється від Яви та Філіппін до островів Рюкю, Молуккських островів, Палау, Трука, Понпеї та Кваджалейна на глибині приблизно від 1 до 15 м у теплій рифовій воді (бажаний діапазон близько 27,5-29,3 °C). Це мирний пов'язаний із піском губан, який, як і родичі, уночі заривається в ґрунт. Удома його не розводять.

Визначення статі

Як представник протогінічного роду, H. richmondi починає життя в жіночій (початковій) фазі, а більші особини здатні перетворитися на термінальних самців. Вид демонструє вишуканий рожево-жовтий малюнок ліній на морді поверх синьо-зеленого тіла, який посилюється у великих термінальних самців, тож практичне визначення статі спирається на розмір і розвиток кольорової фази, а не на зовнішні статеві відмінності.

Підготовка плідників

Метод домашньої підготовки для цього виду не встановлено. У неволі губанів Halichoeres тримають на різноманітному м'ясному кормі, що відображає їхнє хижацьке живлення дрібними донними безхребетними, але підготовку пелагічного рифового губана саме до розмноження вели лише в дослідній аквакультурі, а не в аматорських акваріумах.

Умови нересту

Задокументованої домашньої схеми нересту немає. FishBase відзначає утворення чітких пар при розмноженні. Рибі потрібні рифова структура та глибокий піщаний шар для заривання, а відкриту товщу води для пелагічних нерестових підйомів в акваріумі відтворити не можна, тож мінімум бази знань у 250 л описує утримання, а не нерест.

Нерестова поведінка та тригер

У природі розмноження губанів — це розкидання ікри: пара або група піднімається й випускає планктонну ікру в товщу води, яку розносить течія, без подальшої батьківської опіки. Нерест визначається фотоперіодом, припливом і соціальною динамікою гарему та його термінального самця, нічим із чого аматор не керує навмисно.

Догляд за ікрою та мальками

Ікра та личинки пелагічні. Личинкових даних саме щодо H. richmondi немає, але досліди вирощування близького виду Halichoeres melanurus описують ікру близько 660 мкм і личинок приблизно 2,5 мм при викльові, що осідають близько 22-ї доби після викльову на культивованому живому кормі. Дуже малий рот і довга планктонна фаза пояснюють, чому виживання личинок — завдання рівня господарства.

Типові складнощі

Головна перешкода в тому, що планктонну ікру й личинок неможливо втримати та вигодувати в демонстраційному акваріумі: ікра розсіюється, личинкам на першому годуванні потрібен культивований мікропланктон, а протогінічна гаремна система додає складнощів. З цих причин домашнє розведення H. richmondi наразі недосяжне.