Halichoeres bivittatus: розмноження

Halichoeres bivittatus — атлантичний губан із лековим нерестом, протогінічний, який не розводять удома; викладаємо задокументоване розмноження в природі.

Огляд

Halichoeres bivittatus сягає 35,0 см TL за FishBase (максимальна зареєстрована вага 146 г) і трапляється в західній Атлантиці від Північної Кароліни та Бермуд на південь до Бразилії, над пов'язаними з рифом ґрунтами на глибині приблизно від 1 до 15 м за бажаної температури близько 24,4-28,2 °C. Це губан із блідим тілом і двома темними горизонтальними лініями, що заривається в пісок на ніч. Удома його не розводять.

Визначення статі

FishBase відносить H. bivittatus до протогінічних гермафродитів, діандричних, і вказує довжину зміни статі 30,2 см TL, причому зміна статі завершується більш ніж за 3-4 тижні. Тому особини спершу функціонують як самиці, а найбільші можуть перетворитися на термінальних самців; практичне визначення статі відстежує цей залежний від розміру перехід, а не простий зовнішній признак.

Підготовка плідників

Перевіреного протоколу домашньої підготовки немає. FishBase відзначає, що вид живиться рибами та черевоногими, тож підготовка в неволі зводилася б до різноманітного м'ясного морського корму, але підготовку лекового пелагічного нерестовика саме до розмноження вели лише у спеціалізованій аквакультурі.

Умови нересту

Задокументованої домашньої схеми нересту немає. FishBase фіксує, що вид утворює леки в період розмноження, збираючись у колективних місцях нересту. Відкриту товщу води та лекову агрегацію, потрібні для нересту, удома відтворити не можна, тож мінімум бази знань у 250 л відображає утримання, а не нерестову схему.

Нерестова поведінка та тригер

У природі нерест відбувається на леках, де самці демонструють шлюбну поведінку, а пари піднімаються й випускають пелагічну ікру в товщу води, розношувану течією, без батьківської опіки. Нерест визначається фотоперіодом, припливом і соціальною динамікою леку, нічим із чого не можна навмисно керувати в акваріумі.

Догляд за ікрою та мальками

Ікра та личинки пелагічні. Личинкових даних саме щодо H. bivittatus немає, але вирощування близького виду Halichoeres melanurus описує ікру близько 660 мкм і личинок приблизно 2,5 мм при викльові, що осідають близько 22-ї доби після викльову на культивованому живому кормі, що ілюструє малий розмір ікри та вимогливість до живого корму роду.

Типові складнощі

Головна складність у тому, що лековий нерест, планктонну ікру та довгоживучих личинок неможливо відтворити або вигодувати в демонстраційному акваріумі, тоді як діандрична протогінічна система потребує стабільної соціальної структури. Тому домашнє розведення H. bivittatus наразі недосяжне.